Частки пишемо окремо, а ті, що стали частиною іншого слова, разом та з дефісом.

1. Окремо пишемо:

1) частку не з дієсловами: не ї́сти, не пи́ти; не мо́же не ба́чити;

2) частку не з дієприкметниками, що виконують функцію присудка, з дієслівними формами на -но, -то в ролі головного члена односкладного речення та з дієприслівниками: Праця не закінчена; Праці не закінчено; Підлога не вимита; Підлогу не вимито; Дивитися, не підходячи близько; Робити не поспішаючи;

3) частку не з дієприкметниками, якщо вони мають свої пояснювальні слова: Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами; Я відклав ще не дописаний лист;

4) частку не зі словом, з яким вона не становить єдиного поняття, а є лише запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю; То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс; Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання;

5) частку не з прикметниками у функції присудка, якщо вона заперечує ознаку, виражену ними: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає в Дніпро (єдине поняття).

Примітка. Якщо між не і відповідним прикметниковим присудком за змістом речення можливе є (був, була́ тощо), частку не потрібно писати окремо; якщо зв’язка на цьому місці порушує зміст, частку не треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий); але: Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований);

6) частку не з прикметником, що має пояснювальний займенник або прислівник із часткою ні, а також із прикметником, перед яким стоять слова зо́всім, аж нія́к: Ні до чого не здатна людина; Нітрохи не цікава лекція; Зовсім не великі обов’язки; Аж ніяк не приємні спогади;

7) частку не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також зі словами, що їх пишемо з дефісом: не ду́же, не зо́всім, не цілко́м, не від то́го, не до́сить, не мо́жна, не тре́ба; розмовля́ють не по-на́шому;

8) частку ні, переважно повторювану, уживану для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема в деяких стійких словосполученнях без дієслова (присудка): ні живи́й ні ме́ртвий, ні кро́ку да́лі, ні на ма́кове зе́рно́, ні па́ва ні ґа́ва, ні ри́ба ні м’я́со, ні се́ ні те́, ні сюди́ ні туди́, ні та́к ні ся́к;

9) частку ні з формами непрямих відмінків займенників, якщо між ними є прийменник: ні в ко́го, ні в я́кому, ні до ко́го, ні з ки́м, ні до чо́го, ні за́ що і ні за що́ (з різними значеннями), ні на́ що і ні на що́ (з різними значеннями), ні на я́кому;

10) частку що, яка входить до складених сполучників, прислівників та інших часток: дарма́ що, зати́м що, ті́льки що, по́ки що, хіба́ що, що́ ж до;

11) частку то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функцію підсилювальних часток;

12) частку би (б), за допомогою якої утворено форму умовного способу дієслова: зайшо́в би, пішла́ б, ходи́ло б, співа́ли б;

13) частку же (ж), що виконує видільну роль у реченні: Він же видатний письменник; Ходи ж зі мною;

14) частку то, що має у складі речення значення вказівності або визначальності: Нащо то одній людині стільки грошей?

2. Разом пишемо:

1) словотворчі частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі слів, належних до будь-якої частини мови: аби́що, аби́як; аніскі́льки, анітро́хи, анія́к; деда́лі, де́коли, де́котрий, де́що; чимале́нький, чима́ло; щове́чора, щогоди́ни, щоде́нник, щодня́, щодоби́, щоду́ ху, щонайкра́щий, щопра́вда, щора́зу, щоси́ли; якнайшви́дше, якомо́га та ін.;

2) частки би (б), то, що в складі сполучників немо́вби, ні́би, щоб, якби́; немо́вбито, ні́бито; або́що, якщо́ (див. ще §43) і частку же (ж) у складі стверджувальних часток авже́ж, ая́кже, ато́ж;

3) -ся (-сь) (з походження — відзайменникова частка) у зворотних дієсловах: вми́вся (вмивсь), одягну́ вся (одягну́ всь), наї́вся (наї́всь);

3) -сь (з походження — відзайменникова частка) у складі займенників і прислівників: котри́йсь, котра́сь, котре́сь, хтось, щось, яки́йсь, яка́сь, яке́сь; десь, зві́дкись, коли́сь, куди́сь, я́кось;

5) частку не, коли вона вжита на початку слова будь-якої частини мови як префікс, тобто якщо слово без цієї частки не вживане: неві́льник, него́да, неду́га, не́жить, немовля́ , нена́висть, не́ук; незліче́нний, невпи́нний, невсипу́щий, нега́йний, нена́висний, ненаста́нний, непохи́тний, нестя́мний; нево́лити, незчу́тися, нена́видіти, нестя́митися, не́хтувати, нездужати (хворіти), непоко́їтися (хвилюватися), несла́вити (ганьбити); невдо́взі, неви́нно, невпи́нно, незаба́ром, непору́шно, непохи́тно, несамови́то. Лише деякі з названих дієслів залежно від їхнього значення із часткою не пишемо окремо: не зду́жати (не змогти), не сла́вити (не прославляти);

6) частку не в складі префікса недо-, що вказує на неповний вияв дії, стану або якості: недобача́ти, недоїда́ти, недолю́блювати, недочува́ти; недови́конаний, недоде́ржаний, недозрі́лий, недока́заний, недооці́нений, недопи́саний, недоро́слий, недочу́тий; недо́биток, недо́їдок, недокрів’я, недо́літок, недорі́д, недося́жність, недоторка́нність, недо́ук. Якщо частку не вжито для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом до, то її пишемо з таким дієсловом окремо, пор.: Він недочува́є і Він не дочу́в моїх слів;

7) частку не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони разом означають єдине поняття: невмі́ння, нево́ля, неврожа́й, недо́ля, непра́вда, несподі́ванка; небалаку́ чий, невда́лий, невесе́лий, невче́ний, недо́брий, незбагне́нний, немали́й, неписьме́нний, несміли́вий; неаби́хто, неаби́який; невдога́д, невже́, невпа́м’ятку, невтямки́ , нега́дано, недале́ко, недарма́, неду́рно, не́хотя, а також із прийменниками (незважа́ючи на.., невважа́ючи на...) та сполучниками (немо́в, нена́че, нена́чебто);

8) частку не з дієприкметником, якщо він є означенням до іменника і не має своїх пояснювальних слів: незакі́нчена пра́ця, нез’ясо́вані пита́ння, непрочи́таний текст, неспросто́вані факти, незабу́ті імена;

9) частку ні із займенниками та прислівниками: ніхто́ (ніко́го), нічи́й (нічиї́м), ніщо́ (нічо́го), нія́кий (нія́кому); ніде́ і ніде́, ніза́що, нізві́дки, нізвідкіля́, ні́коли і ніко́ли, ні́куди і ніку́ди, ніна́що, ніскі́льки, нітро́хи, ніяк і нія́к.

3. З дефісом пишемо:

1) словотворчі частки -бо, -но, -от, -то, -таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди́-бо; дава́й-но; ті́льки-но; так-о́т, як-о́т; отаки́й-то, сті́льки-то, ти́м-то, я́кось-то; важки́й-таки́, усе́-таки́, діста́в-таки́, так-таки́.

Примітка 1. Якщо між цими частками та словом, до якого їх приєднують, стоїть інша частка, усі троє слів пишемо окремо: іди́ ж бо; ті́льки ж но (повідомили); скі́льки ж то (написано); чи́м би то (втішити); усе́ ж таки (домовилися).

Примітка 2. Частку таки пишемо окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.

2) словотворчі частки будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- із займенниками і прислівниками: будь-хто́, будь-яки́й, будь-де, будь-коли́; коли́-будь; що-будь; хто-не́будь, чий-не́будь, куди́-не́будь; ка́зна-кому́, ка́знаде, хто́зна-яки́й, хто́зна-коли́, бо́зна-чий, бо́зна-як;

3) частку не з власними назвами: не-Євро́па, але із загальними назвами — разом: нелюди́на, неісто́та, неосо́ба.