1. Щоб уникнути збігу букв на позначення приголосних звуків, що є важкими для вимови, та щоб досягти милозвучності, в українській мові вживають на письмі прийменник у та префікс у- на початку слів у таких позиціях

1) між буквами, що позначають приголосні: Десь у житі кричав перепел; Наш учитель;

2) на початку речення або слова перед буквою на позначення приголосного: У лісі пахло квітами; Угорі яскраво сяяло сонце; Унаслідок зливи пошкоджено дороги;

3) на початку речення або слова перед двома чи трьома буквами, що позначають приголосні: У присмерку літають ластівки низько; У структурі слова таких морфем немає; Утроє склали папір; Упритул підійшли до юрби;

4) незалежно від кінця попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед буквосполученнями льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не лізь у воду (Укр. прислів’я); Хлопчик уволю награвся; Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Забіг у фоє; Діти побували у Львові; Він жив у Львові; Поринути у звучання пісні; Лікар глянув у звужені очі хворого; Прожили рік (роки) своїй хаті; Постукали у двері; Юнак переміг у двоборстві; Коріння вросло у тверду землю; Чужинці живуть у твоєму будинку; Хлопці служили у гвардії; Лікар побував у Гвінеї; Схили гори одягнені у хвою; Промінчик заграв у хвилях.

Примітка. Після слова, що закінчується на голосний, у деяких дієсловах, прикметниках (дієприкметниках), прийменниках та прислівниках перед в пишемо префікс в-: Дослідниця вважає експеримент успішним; Гості ввійшли до зали; Діти ввічливі; Дитина вві сні посміхається; Вони ввісьмох вийшли на Говерлу.

5) після паузи, що на письмі позначена комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед буквою, що передає приголосний: До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села; Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві.

2. Щоб уникнути збігу букв, що передають голосні, та щоб досягти милозвучності, в українській мові на письмі вживають прийменник в між словами та префікс в- на початку слів у таких позиціях:

1) між буквами на позначення голосних: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Вона побувала в Одесі;

2) на початку речення перед буквою, що позначає голосний: В очах дівчини бриніла сльоза; В Антарктиді працюють наукові експедиції;

3) після слова, яке завершує буква на позначення приголосного, перед словом, яке починає буква, що передає голосний: Вартовий поглянув в отвір.

4) перед абревіатурою, у назві першої букви якої вимовляють голосний: В НБУ (В ен бе у), В МВФ (В ем ве еф);

5) після скороченого слова на приголосний, яке вимовляють повністю з кінцевим голосним: 1990 р. в місті сталася незвичайна подія;

6) після букви на позначення голосного перед більшістю букв, що передають приголосні (крім в, ф, льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко); Вона повернула вбік.

Примітка. Трапляються відхилення від цих правил уживання у, в, що спричинено вимогами ритмомелодики або мовними вподобаннями автора.

3. Деякі слова української мови — загальні та власні назви в будь-якій позиції вживаємо або тільки з у (ува́га, увертю́ра, уда́рник, узбере́жжя, ука́з, ультима́тум, умо́ва, уста́лення, устано́ва, уто́пія, уя́ва; Уго́рщина, Удовиче́нко, Ура́л), або тільки з в (взає́мини, вла́да, вла́сний, власти́вість, вплив, впливо́вий; Владивосто́к, Вру́бель та ін.). У кількох словах уживання в, у залежить від їхнього значення, пор.: вда́ча і уда́ча, вклад і укла́д, впра́ва і упра́ва, вступ і усту́п.

Примітка. У поезії, крім узвичаєної назви Украї́на, уживали і вживають Вкраї́на: Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Ф. Малицький).